Знайомство з лікарями. Завідуюча відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги — Козлова Тетяна Борисівна.

Чому Ви лікар?

Є два важливих фактори, які на мене вплинули. В мене хворіла мама все життя і я хотіла їй допомогти. А також оточення старший брат — лікар, батько був ветеринарним лікарем. Я розуміла, що я теж маю і хочу бути лікаркою.

Якби не лікар, то хто?

Якби не лікар то я була би токарем

Що Вас мотивує в роботі?

Я дуже люблю людей, завжди намагаюсь допомогти, коли бачиш розгублені очі, хочеться розпитати, поговорити, підтримати. Деколи, сама можу підійти і запитати чи потрібна допомога. Моя робота мені дозволяє бути корисною іншим і допомагати – це і мотивує.

Коли розпочався COVID, як налаштовували колектив?

Спочатку трохи були усі налякані, але потім налаштувались. Ми дуже дружній колектив, тому ми розуміли: потрібно, значить потрібно. Ми підстрахуємо один одного, підтримаємо один одного, розуміємо з погляду і пів слова. Це і є цінність нашого колективу, яка дозволила з розумінням і відносним спокоєм ставитись до такої роботи.

Чи вимикаєте Ви телефон вдома?

О , щодо цього маю смішну історію, навіть коли вдома і хтось телефонує з близьких на телефон, я піднімаю трубку і кажу: «приймальне відділення слухає», а внуки і діти сміються з мене, нагадують мені, що я не на роботі.

Чому Ви працюєте саме тут?

Я тут працюю з 80-их років, розпочинала свою кар’єру дільничним лікарем. У нас були додаткові чергування, мені дуже подобалась саме ця система роботи завжди. Мені були набагато цікавіші такі чергування, робота з швидкими. Я відчула, що це моє. Знаєте, я місяць прохворіла, я не могла дочекатись першого числа аби вже вийти на роботу.

Маєте хобі?

Люблю в’язати, люблю читати, люблю книги

Де Ви берете сили?

В своїх внуках, це мій стимул.

Чи бувають важкі моменти?

О, це коли по 60 людей з Covid приїжджають, коли бачиш черги з швидких за вікном. І намагаєшся максимально швидко прийняти. Але це важко, емоційно і фізично, адже розумієш наскільки налякані пацієнти і який у них стан.

І Розкажіть, наостанок, про приємні моменти

Повернусь до початку розмови, найцінніше для мене мій колектив, і мені надзвичайно приємно усвідомлювати , що вони мене розуміють, що вони мені довіряють, вони мої діти і я живу їх вірою і довірою.